За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок.
І вони їм народжували, то були силачі, що славні від віку.

І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно.

І пожалкував був Господь, що людину створив на землі.
І засмутився Він у серці Своїм.

І промовив Господь: Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного.
Бо жалкую, що їх Я вчинив.

Але Ной знайшов милість у Господніх очах.

Це ось оповість про Ноя.
Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях.
Ной з Богом ходив.

І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета.

І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством.

І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі.

І промовив Господь до Ноя: Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них.
І ось Я винищу їх із землі.

Зроби собі ковчега з дерева ґофер.
З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсередини та ізнадвору.

І отак його зробиш: три сотні ліктів довжина ковчега, п́ятдесят ліктів ширина йому, а тридцять ліктів височина йому.

Отвір учиниш в ковчезі, і звузиш на лікоть його від гори, а вхід до ковчегу влаштуєш на боці його.
Зробиш його на поверхи долішні, другорядні й третьорядні.

А Я ось наведу потоп, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя.
Помре все, що на землі!

І складу Я заповіта Свойого з тобою, і ввійдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою.

І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою.
Вони будуть самець і самиця.

Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими.

А ти набери собі з кожної їжі, що вона на споживання, і буде для тебе й для них на поживу.

І зробив Ной усе, як звелів йому Бог, так зробив він.

І сказав Господь Ноєві: Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді.

Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої двоє: самця та самицю її.

Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі.

Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!

І зробив Ной усе, як звелів був Господь.

А Ной був віку шостисот літ, і стався потоп, вода на землі.

І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним до ковчегу перед водою потопу.

Із чистої худоби та з худоби, що нечиста вона, і з птаства, і всього, що плазує на землі,

по двоє ввійшли до Ноя до ковчегу, самець і самиця, як Бог Ноєві був ізвелів.

І сталося по семи днях, і води потопу линули на землю.

Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, цього дня відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні розтвори.

І був дощ на землі сорок день і сорок ночей.

Того саме дня до ковчегу ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його з ними,

вони та всяка звірина за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазує по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата.

І ввійшли до Ноя, до ковчегу по двоє із кожного тіла, що в нім дух життя.

А те, що ввійшло, самець і самиця з кожного тіла ввійшли, як звелів йому Бог.
І замкнув Господь за ним ковчега.

І був потоп сорок день на землі, і збільшилась вода, і понесла ковчега.
І він високо став над землею.

І прибула вода, і сильно збільшилась вона на землі, і пливав ковчег на поверхні води.

І дуже-дуже вода на землі прибула, і покрились усі гори високі, що під небом усім.

На п́ятнадцять ліктів угору вода прибула, і покрилися гори.

І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна людина.

Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі вимерло було.

І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна, і аж до птаства небесного, вони стерлись з землі.
І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було.

І прибувала вода на землі сто і п́ятдесят день.

І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі.
І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась.

І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба спинився.

І верталась вода з-над землі, верталась постійно.
І стала вода спадати по ста й п́ятидесяти днях.

А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.

І постійно вода спадала аж до десятого місяця.
А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.

І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.

І вислав він крука.
І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.

І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі.

Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі.
І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.

І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.

І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний.
І довідався Ной, що спала вода з-над землі.

І він зачекав іще других сім день, і голубку послав.
І вже більше до нього вона не вернулась.

І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця висохла вода з-над землі.
І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!

А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця висохла земля.

І промовив Ноєві Господь, кажучи:

Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.

Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою.
І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються.

І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.

Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми вийшли з ковчегу вони.

І збудував Ной жертівника Господеві.
І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення.

І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого.
І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.

Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!

І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!

І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря.
У ваші руки віддані вони.

Усе, що плазує, що живе воно, буде вам на їжу.
Як зелену ярину Я віддав вам усе.

Тільки м́яса з душею його, цебто з кров́ю його, не будете ви споживати.

А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу людську.

Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим.

Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!

І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи:

А Я, ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим потомством по вас.

І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї земної звірини з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини.

І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити.

І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління:

Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею.

І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка.

І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі.
І більш не буде вода для потопу, щоб вигубляти кожне тіло.

І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам́ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі.

І сказав Бог до Ноя: Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі.

І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфет.
А Хам він був батько Ханаанів.

Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля.

І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.

І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету.

І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надворі.

Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкували, та й прикрили наготу батька свого.
Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.

А Ной витверезився від свого вина, і довідався, що йому був учинив його син наймолодший.

І сказав він: Проклятий будь Ханаан, він буде рабом рабів своїм браттям!

І сказав він: Благословенний Господь, Симів Бог, і хай Ханаан рабом буде йому!

Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, і нехай Ханаан рабом буде йому!

А Ной жив по потопі триста літ і п́ятдесят літ.

А всіх Ноєвих днів було дев́ятсот літ і п́ятдесят літ.
Та й помер.